Жанрові особливості твору

Жанр твору - історичний роман у віршах (за визначенням Ліни Костенко). 

Роман у віршах - це  різновид ліро-епічного (змішаного) жанру, у якому поєднані особливості і ліричного, і епічного зображень, що веде до багатоплановості художнього світу. Межує з драматичною поемою, віршованою повістю. Поширення набув у XIX—XX ст. 

У творі на широкому тлі Національно-визвольної війни зображено історію життя й кохання головної героїні.

 За естетичною наповненістю роман досить складний, поліфонічний, на що вказують дослідники. Зокрема В.Брюховецький зазначає: “Не може не вражати легкість переливу наголосів у поєднанні різних стильових і змістових площин поетичного зображення, згармонійованого поліфонією звучання і семантичною місткістю та доцільністю найдрібнішої деталі” [3, 163]. Погоджуємося із твердженням В.Саєнко: “Ліна Костенко довела, що складна і вибаглива форма віршованого роману є однією з констант української художньої ментальності, що тяжіє до синтезу гетерогенних естетичних форм, несподіваного поєднання й переплетення жанрових модифікацій, що постають на твердому ґрунті європейських традицій“ [4]. 154 Філологічні науки Як митець неординарного мислення Ліна Костенко уміло використовує пріоритети самодостатньої жанрової моделі роману у віршах, яка аналогічно з романом характеризується сюжетністю і зображенням широкої картини життя, дія в ньому наділена значною часовою протяглістю, а події пов’язані між собою і взаємозумовлені, розкриваються характери персонажів. До того ж, на відміну від традиційного роману, у віршованому використовуються “не лише епічні засоби у розвитку характерів, сюжетному русі тощо), але й ліричні. Цьому сприяє віршова форма, котра служить передусім для вираження переживань. У віршованому романі виникає образ не оповідача, як у романі, а ліричного героя. Так звані ліричні відступи, тобто пряме, відкрите вираження ліричних переживань, стають посутніми ланками у розвитку сюжету, в розкритті образів. Цим викликана й особлива складність структури віршованого роману (підвищена емоційність повіствування, перебивка оповідного плану ліричним, поєднання зображення героя з прямим вираженням авторського ставлення до нього тощо)“ [5, 381]. Однак якщо в мистецькій практиці твори досліджуваного жанру розглядають проблеми сучасності, то автор “Марусі Чурай” підносить його на новий щабель, вводячи в художнє полотно роману історію (епоха визвольної боротьби українського народу за свою державність) й сучасність ( насущні проблеми морально-етичного ґатунку) водночас. Художній задум митця, що ґрунтується на історичних реаліях, набуває в контексті глибоко- філософського узагальнювального значення. Ліна Костенко як традиціоналіст сумлінно дотримується історичної правди, водночас пропонує читачу задуматися і по-іншому поглянути на простонародну героїню, піснетворку, наділену від Бога великим хистом, легендарну постать, широко відому з фольклорних і літературних джерел – Марусю Чурай. ЇЇ ім’я та прізвище, що стали заголовком роману, є і своєрідним кодом. Адже Маруся – це скорочений варіант від Марія, що пов’язане з особливо пієтетним ставленням українців до Богородиці, а її козацьке прізвище входить до реєстру найбільш шанованих й історично відомих в Україні. Історичність як змістова якість твору органічно вклалася у формально жанрову модель віршованого роману й становить одну з граней художнього стилю поетеси в цілому. Підтвердженням цього є наявність ще одного роману у віршах на історичну тему – “Берестечко”, який по суті утворює історичну дилогію з досліджуваним. Основним об’єктом творчого осмислення автора у романі “Маруся Чурай” стає митець як громадянин свого часу, що становить концепцію твору й реалізує домінанту художнього методу модернізму. Зокрема, у творенні образу головної героїні превалюють неоромантичні тенденції, коли персонаж обов’язково тісно пов'язаний з конкретним історично-культурним середовищем, причому проступає не знівельований цим середовищем, а багатовимірною духовно, яскравою індивідуальністю, самоцінною особистістю. Маруся Чурай – дівчина з вродженим геніальним мистецьким талантом. Вона має загострену здатність емоційно сприймати світ з його красою й потворністю, болями й радощами. Кохання, що зародилося в серці, суголосне висоті її душевних поривів, які знайшли своє вираження в пісні: “Любились ми, не крилися. У мене // душа, було, піснями аж бринить" ( http://web.znu.edu.ua/herald/issues/2008/fil_2008_1_2/2008-26-06/mironuk.pdf).

Твір має фольклорну основу - легенда про дівчину-поетесу з Полтави, історія якої оспівана в пісні "Ой не ходи, Грицю" (автор - Маруся Чурай).