Гриць Бобренко

Марусині спогади – своєрідні екскурси в минуле – подають читачам життя Бобренка від малої дитини до повнолітнього юшка-месника, У Грицевому харак­тері було чимало хороших рис, і майже всі вони – наслідок впливу Марусі. Навіть героїзм у боях і ризикована втеча з полону – теж спроектовані на Марусю, викли­кані її жертовністю І любов'ю:

І жде мене невінчана жона.

Проте змінити внутрішню людську суть не можуть ніякі впливи. Бобренчишині гени спонукають сина до несподіваних рішень, в нього зароджується бажання скористатися ситуацією, отримати винагороду за попередні чотири роки, змарновані в боях:

Душа розм'якла якось, заморилась,
хоч коники ліпи, як з м'якуша.
До всього звикла, із усім змирилась
і від життя схотіла бариша.

Страшні слова, з якими звертається Гриць до Марусі, марно сподіваючись на її розуміння, – уже потенційна зрада, уже явне відступництво:

А якось каже: – Щастя треба красти.
Хоч добре, не заклюнулось дитя.
Весілля знову мусимо відкласти.
Що зробиш, мила, як такс життя?

У той же час Бобренко – не бездушний парубок-джигун. Його мучить сумління, в душі ще бунтують почуття, він боїться розплати долі за зраду. Про це Гриць старається навіть сказати матері, намагається переконати стару, надіється на її розуміння:

А що покрив я дівчину неславою?
Не буде, мамо, доля нам сприять.

І хоча Маруся каже про приготування до весілля в Бобренків осудливо:

А вже Бобренки з тим усім не крились.
Не встигла їм душа й почервоніть, -

Гриць катується не менше Чураївни (танець з Галею "навиворіт душі") і ро­бить спробу виправити помилку, але на перепросинах знову хоче своєрідного "бариша" – Марусиного жалю, прощення, співчуття, вдячності, що вернувся. Надто багато в Бобренкових словах такого, що не робить йому честі – цинічного оправдання:

Життя – така велика ковзаниця.
Кому вдалось, не падавши, пройти?
надмірно-штучної зневаги до Галі -
Що Галя – гуска, то й по ній це видно,
звинувачення Чураївни, що причарувала, -
А може, й правду кажуть,
що ти відьма, приворожила – і пропав навік.
Бо що б мене інакше так палило,
чого я так страждаю і борюсь?
Куди б мене в житті не прихилило,
а все одно до тебе я вернусь,
цинічної відвертості -
Як хочеш знати, – так, я їм продався,
але в душі на тебе я молюсь!
хитрості й словоблудства -
Він говорив, і відбувалось диво.
Він зраду якось так перетворив,
так говорив беззахисне й правдиво, –
неначе він про подвиг говорив.

Саме під час перепросин і була зруйнована Грицем остання фортеця любові. Ось чому так трагічно звучить з Марусиних уст:

Це ж цілий вік стоятиме між нами.
А з чого ж, Грицю, пісню я складу?!